Георгій Зантарая

Чемпіон світу, Чемпіон Європи, переможець Європейських ігор, перший чемпіон світу з дзюдо в історії України, депутат Київської міської ради від партії "Слуга Народу". Харизматичний політик та дуже цікавий співрозмовник - Георгій Зантарая.

Георгію, 30 років тому вам, разом із родиною, довелося стати вимушеними біженцями. Ви пам'ятаєте, як це було?

Звісно, відновити у пам’яті події 30-річної давності досить складно. Адже тоді мені було 5 років, але я пам’ятаю початок бомбардувань. Напевне саме тоді я вперше дізнався, що таке війна і, на жаль, відчув це на собі. Наша сім’я вимушена була залишити Грузію. Нам довелося розпочинати життя з нуля і я дуже вдячний своїм батькам, за те, який шлях вони пройшли, щоб ми з братом мали краще майбутнє. Зараз ті часи я згадую з посмішкою, і розумію, що тепер моєю батьківщиною є Україна.

24 лютого 2022 року, яким ви запам'ятали цей день?

Думаю, він був такий же як і у більшості українців. Я прокинувся від звуків вибухів, і хоча війна триває з 2014 року, до таких обставин ми готові не були. Розумів, що потрібно убезпечити свою сім’ю, допомогти близьким.

Які ключові рішення було прийнято у перші дні війни?

Перше, що я для себе чітко розумів — я залишаюсь у Києві. Всім кому потрібна була допомога, я був готовий її надати. Хоча я майже нічого не знаю у військовій сфері, але шукав варіанти бути корисним. Ми приєдналися до територіальної оборони, чергували вночі. Кількома днями пізніше я зрозумів, що кориснішим буду у питанні допомоги цивільним. Саме тоді з друзями ми розпочали формувати волонтерський штаб. У цьому дуже допомогли міжнародні зв’язки, статус спортсмена. Ми допомагали забезпечувати їжею населення, державні та муніципальні структури, а вже після деокупації Київщини та частково Харківщини, продукти розвозили по навколишніх населених пунктах.

Що вам допомогло витримати психологічне навантаження у перші місяці війни. Що було найскладнішим?

Звісно було досить тривожно, ми не знали, що чекає на нас навіть наступного дня. Найскладнішим рішенням було визначитися чи залишати рідних у місті. Так, моя мама була категорична, що рідний дім не залишить. Щодо навантаження, я кожен день намагався абстрагуватися займаючись справами, волонтерством.

Ви неодноразово публічно підіймали тему мовчання російських спортсменів, які тим самим підтримують російську агресію проти України. Ваша позиція однозначна — не буває нейтральності, коли йде така війна. Чи вдалося Вам «достукатися» до когось, хоча б частково?

Так, це було. Я вважаю, що спортсмени — це лідери громадської думки, вони мають змогу впливати на ряд обставин. На початку війни лише чотири спортсмени, які виступають за росію, написали мені, поцікавилися як я та чи потрібна допомога. Переважна більшість удала, що війни немає. Це не позиція, а слабкість. Були й такі, які навіть підтримали дії російської армії та закликали до агресії. Зараз розумію, що ні до кого не потрібно було «стукати», вони все чітко розуміли одразу…

Нещодавно Ви відкрили Школу Дзюдо у Києві. Як виникла ця ідея? У чому особливість школи?

Так, у вересні цього року Школі виповниться 3 роки. Ідея відкрити подібний зал у мене була давно. Цей вид спорту багато у чому мені допоміг, він сформував мене як особистість, я побачив світ, отримав нагороди, зумів піднести нашу країну у цьому виді на новий рівень. Я хочу, щоб мою історію повторили або ж і перевершили багато дітей. Школа дзюдо створена саме для цього, наголошу, що заняття у ній безкоштовні. Особливістю є те, що зал створений з врахуванням всіх необхідностей для цього виду спорту. До війни у нас займалося більше 400 дітей. Зараз у столиці чи навіть країні не багато таких аналогів. Я ще раз дякую всім, хто долучився до реалізації проекту, ви зробили хорошу справу. Також я вважаю значним досягненням, що ми зуміли на базі Школи організувати «тренування» дітей з вадами розвитку. Це проходить у форматі фізкультури, але дає значні досягнення. Діти стають більше соціалізованими, відчувають себе такими як і інші, це дуже важливе направлення і його варто розвивати.

Які навички отримують діти, навчаючись цього японського бойового мистецтва?

Дзюдо формує внутрішню дисципліну. Важливим моментом у ньому є повага до суперника, до тренера-наставника. Крім того, дзюдо сприяє фізичному розвитку, адже це не лише прийоми, це комплексний розвиток спортсмена. Кожна дитина, яким би видом спорту не займалася, мріє про перемоги, медалі. Це правильне цілеспрямування, яке відвертає увагу від багатьох негативних чинників, які зараз доступні дітям.

Не було думки призупинити роботу школи під час війни у країні?

Такий період був, проте з часом, коли наші військові сприяли втечі росіян з-під Києва, ми продовжили заняття. Багато батьків підтримували таку ідею, це теж допомагало відволікати дітей від війни. Звісно ж ми ні на секунду не забували про питання безпеки.

Сьогодні ви — перший та єдиний в Україні чемпіон світу з дзюдо. Як думаєте, що потрібно спортсмену, щоб повторити ваш рекорд?

Робота над собою, постійні тренування, правильне налаштування та бачення своєї цілі. Значна кількість дітей займаючись тривалий час потім кидають тренування. Це велика робота над собою — чітко усвідомлювати свою мету. Потрібно більше залів, тренерів та, звісно, матеріально-технічна база.

На що сьогодні спрямована ваша політична діяльність як депутата Київської міської ради від партії "Слуга Народу" ?

Важливим направленням є соціальна сфера, робота з населенням. Не залишаємо і волонтерську діяльність, завдяки спортивній спільноті у Європі вдається організовувати гуманітарні вантажі, які допомагають військовим, ВПО та всім, хто цього потребує.

Сьогодні складно планувати, але все ж таки - які ваші плани на найближчий час?

Мир, відбудова, будівництво нової країни. Думаю після тих подій та втрат, які сьогодні спіткали Україну, ми просто не маємо шансу на помилку. Хочеться робити країну кращою, спорт — доступним, проблеми — уявними.