Спалена армія. Як примусова мобілізація в Росії може вплинути на хід війни в Україні

Росія більше не може втримувати чисельність своїх військ на боєздатному рівні без примусової мобілізації. Вводячи її, Володимир Путін знову підвищує ставки, хоча це може не врятувати його армію. Звідки РФ набиратиме поповнення для фронту і як це може вплинути на хід війни.

Вперше з початку війни російське суспільство перетворили на учасника цієї війни, а не тільки палкого вболівальника в безпечній глядацькій залі. Війна прийде в будинки до тих, кого не хвилювали десятки тисяч мирних жертв і тисячі зруйнованих осель, до тих, хто був готовий мовчати або навіть підтримувати війну, але не ціною власного життя і здоров’я.

Тепер для росіян настає новий етап війни, коли за імперські амбіції доведеться платити життями примусово мобілізованих.

Для західного світу оголошена мобілізація це сигнал, що війна іще більше затягнеться. В США давно вже не очікують закінчення війни раніше наступної осені. Принаймні про це відверто говорив Ентоні Блінкен ще наприкінці літа. Але системна примусова мобілізація російських громадян може затягти цей процес іще далі. Можливо, на роки.

Насправді ж Путін опинився в патовій ситуації вже давно, коли стало зрозуміло, що прихована мобілізація за рахунок грошових бонусів і заохочень не дає бажаного потоку добровольців. На початку літа провалилася ідея «третіх батальйонів» на базі існуючих полків. Ті підрозділи, які вдалося сформувати, швидко поглинув фронт. Потім не надто успішно завершилося формування третього армійського корпусу, який мав стати головною ударною силою осінньої компанії. Де зараз третій армійський корпус – точно ніхто не знає. Але, за оцінками експертів, він ледь назбирав 10 000–12 000 добровольців. Хоча, судячи з назви «армійський корпус», очікувалося, що таких буде близько 30 000.

У жовтні – листопаді над російською армією нависала нова загроза: у солдат завершувалася велика частина контрактів. Більшість з них могли вимагати звільнення. Так само і ті, хто підписав короткострокові контракти терміном до шести місяців. Більшість з них мали закінчитися до кінця осені.

Російська армія, якою Путін так довго лякав світ, опинилася на межі зникнення. Але він все ще не поспішав оголошувати примусову мобілізацію, адже це обов’язково негативно вплинуло б на популярність війни серед росіян і, як наслідок, на популярність самого Путіна.

До 23 лютого російська армія мала тотальну перевагу над ЗСУ. Чисельність боєздатних військ РФ за даними The military balance становила близько 300 000–350 000 солдат (сухопутні й десантні війська та морська піхота). 2/3 цього війська були зосереджені довкола кордонів України і готувалися до участі в найбільш масштабній військовій операції в Європі з часів Другої світової війни. Україна мала в 2–2,5 раза менше військових.

Але з початком війни перевага росіян у чисельності дуже швидко танула. На кінець літа все боєздатне військо Путіна оцінювалося в близько 150 000 росіян. Усі резерви від Північного флоту до Тихого океану було кинуто в бій. Велика частина військових підрозділів РФ, які продовжували воювати, була укомплектована лише наполовину або менше.

У серпні регулярні російські війська фактично припинили брати участь у наступальних операціях. Здебільшого атаки на лінії Бахмут – Сіверськ проводилися силами групи «Вагнер» і так званими корпусами самопроголошених «ЛДНР».

Очевидно, план Кремля покладався на те, що лінію фронту вдасться тримати наявними силами іще принаймні протягом трьох-чотирьох місяців. Тим часом Росія планувала завдати дипломатичний удар по Європі. Численні лояльні до Кремля політики і спікери вже почали говорити про те, що продовження війни не має сенсу. Мовляв, Росія, можливо, і не переможе Україну, але і не віддасть ті землі, які вже захопила. Тож навіщо продовжувати війну і платити економічною й енергетичною кризою?

Така позиція ставала дедалі більш популярною і в США, і в Європі. В якийсь момент навіть здалося, що Білий дім теж повірив у цю історію. До Києва приїхав Ентоні Блінкен з посланням від Байдена, в якому президент США рекомендував Зеленському повернутися до перемовин з Росією.

Звідки братимуть поповнення для російської армії

Все змінилося після контрнаступу ЗСУ на Харківщині. Після блискавичного розгрому вже ніхто переконливо не може говорити про те, що Росію неможливо перемогти і що вона не віддасть захоплених земель.

План утримувати лінію воєнного фронту достатньо довго, аби перемогти на дипломатичному фронті, провалився.

Далі у Путіна залишалося тільки два варіанти: або ще скорочувати лінію бойових дій і відмовлятися від Херсонської і Запорізької областей, або вдаватися до резервів, які поки що не були задіяні, оголошуючи примусову мобілізацію.

Зараз говорять про цифру в 300 000 солдат, які планує мобілізувати Росія. Хоча ця цифра офіційно ніде не вказана, а виходить скоріше з політичних заяв Шойгу і Пескова. Насправді це, можливо, не так багато, як може видатись.

Якщо поглянути на мобілізацію в Україні, то за пів року було мобілізовано близько пів мільйона українців. Зі слів міністра оборони України Олексія Резнікова, зараз чисельність ЗСУ становить близько 700 000. На початок війни ця цифра становила близько 209 000.

До того ж не варто сприймати ці 300 000 росіян як одномоментне поповнення на фронті. Для того, аби сформувати нові підрозділи на таку чисельність війська, треба знайти близько 3000 нових танків, 10 000 бронемашин і тисячі артилерійських систем. Навіть за умови, що у Росії є вся ця техніка на складах зберігання, її ремонт і відновлення триватиме роками.