Оксана Линів: Трагедія в Україні стосується кожного

Керівництвом "Летючого голландця" на Байройтському фестивалі 2021-го Оксана Линів не залишила нікому жодних сумнівів. Цьогоріч вона знову тут - однак світ за цей рік дуже змінився.

Ім'я української диригентки Оксани Линів у 2021 році було на шпальтах усіх газет: вона стала першою жінкою, яка диригувала оркестром на Байройтському фестивалі за 145 його років історії. Зараз вона знову перебуває у Байройті та, як і минулого року, є музичним керівником "Летючого голландця", якого гратимуть 6 серпня. Нині Оксана Линів процює у Львові художнім керівником міжнародного фестивалю LvivMozArt, співзасновницею якого вона є. Також вона є диригенткою Українського молодіжного симфонічного оркестру. DW зустрілася с Оксаною Линів у кулуарах Байройтського фестивалю та поговорила з нею про її диригентство, Байройт, дебати про сексизм, а також про її почуття на тлі війни Росії проти її батьківщини.

Deutsche Welle: Пані Линів, з якими почуттями ви прибули знов до Байройта після вашого минулорічного дебюту тут?

Оксана Линів: Прекрасно. Я дуже тішуся, що мій важливий байройтський дебют відбувся минулого року. Цьогоріч - зважаючи на обставини - це все було б дуже складно.

А вдруге бути тут більш комфортно і простіше - з меншим тиском?

Звісно. Зараз я можу сконцентруватися тільки на музиці, а не на цій шаленій присутності у масмедіа та публічності. І чесно кажучи, цьому гендерному питанню приділяють занадто багато уваги. Чоловік, жінка, чоловік, жінка - це не має нічого спільного з нашою роботою. Я дуже тішилася, коли прийшла на першу репетицію і багато музикантів казали мені: "Ми такі раді, що можемо і цьогоріч спільно грати". Музикантам все одно, жінка я чи ні. Головне для нас усіх, що ми справді робимо прекрасні спектаклі та маємо задоволення від нашої співпраці.

Тут, у Байройті, нині вирують дебати щодо сексизму. Ніби ставалися домагання до жінок. Навіть керівниця фестивалю Катаріна Ваґнер (Katharina Wagner) наразилася на це і хоче з цим покінчити. Який досвід маєте особисто ви і як ставитеся до цих обговорень?

Я була дуже здивована, коли прочитала про це.В мене не було жодного негативного досвіду. З першого дня у Байройті я відчувала велику взаємну повагу. З боку усіх співробітників і оркестрантів. Якщо Катаріна Ваґнер підтверджує це, це означає, що у цьому щось є. Дуже погано, якщо це правда. І це треба розслідувати, адже такі речі не мають ставатися ні в нашій галузі, ні у суспільстві.

Якщо поглянути на усю сцену класичної музики - що ви можете сказати щодо теми сексизму, щодо вашого досвіду і взагалі?

Це не секрет, що сексизм на класичній сцені раніше був дуже поширеним. Звичайно, це пов'язано з міфом маестро, з чоловіками, які мають певну перевагу, і на яке усі ніби закривають очі. Це, звісно, погано. Однак ще як молода жінка-диригентка я більше стикалася з такими висловами від старших колег чи чоловіків-диригентів: у тебе все одно нічого не вийде. Що ти намагаєшся досягти? Що ти надумала? Тож, можливо, ідеться про щось у такому плані.

І так - це дуже образливо. Я рада, що ми проживаємо зараз ті часи, коли таке не можна робити, коли очікується поважне ставлення між диригентом та оркестрантами. Я також тішуся, що наша галузь стає дедалі більше мультинаціональною та різноманітною. Якщо ми як суспільство не вчитимемося на своїх помилках, то тоді це не функціонуватиме.

Байройтський фестиваль дедалі більше відкривається новому та, здається, шукає нову публіку....

Так, я вражена тим, що фестиваль у Байройті стає більш відкритим та завжди шукає нових форматів. Цьогоріч увесь формат просто неба у фестивальному парку. Ідея полягає у тому, щоб прингести музику прямо до людей - без квитків, визначених наперед місць. Кожен може прийти з підстилкою, влаштувати пікнік, привести усю родину. Ця концепція дуже гарна - під девізом "Віра, надія, кохання".

Гарний девіз, зважаючи на ситуацію у вас на батьківщині, в Україні...

Так, це справжня трагедія.І я вважаю, що ця трагедія торкається кожного, не тільки тих, хто мешкає в Україні, а взагалі кожну людину, яка є прибічником європейських цінностей, демократії та гуманізму.

Ви стикаєтеся зі смертю, нападами, насильством та жорстокістю. Це дуже емоційно, дуже складно, і ви шукаєте якісь пояснення. Мені також допомагають думки про те, що у минулі століття також були війни та революції. Однак, незважаючи на це, великі композитори писали музику і залишили нам твори, які актуальні досі.

Що насправді може змінити музика у цій пройнятій відчаєм ситуації, в якій нині перебуває Україна?

На жаль, ми, митці, не можемо зупинити війну. Ми не можемо вплинути на політиків, але музика і мистецтво неймовірно стійкі. Це мова нашого серця, наших душ - і це мова, яка проникає прямо у серце іншого. То якщо ми не можемо допомогти прямо, то ми будемо виявляти емпатію. А вона дає надію, а надія дає силу витримувати такі страшні речі та не здаватися. Якщо ми матимемо тільки агресію та розпач і не бачитимемо світла, в нас не буде майбутнього.