Чи може дипломатія запобігти війні Росії проти України?

Перспектива масштабної війни в Україні дійсно лякає. Російське вторгнення призведе до тисяч смертей і ще більшої кількості біженців.

Економічні втрати будуть серйозними, а гуманітарні - руйнівними.

Однак Росія продовжує нарощувати свої сили навколо України, а Захід - погрожувати страшними наслідками, якщо вона перетне український кордон.

Тож чи можна подолати цю кризу дипломатичним шляхом?

Дипломати кажуть, що для цього кожна зі сторін має піти на компроміс. Але зробити це непросто, адже будь-який компроміс матиме свою ціну.

Ось кілька потенційних мирних шляхів подолання конфлікту.

Переконати Путіна відступити

За такого сценарію західні держави стримали б вторгнення, переконавши президента Росії у тому, що гра не варта свічок. Що людські жертви, економічні санкції та дипломатичні удари у відповідь будуть настільки сильні, що він опиниться у гіршому становищі, навіть якщо матиме успіх на полі бою.

Крім того, він боятиметься, що Захід підтримає Україну, і це втягне його у багаторічну війну, яка коштуватиме дуже дорого.

Путіну довелося б усвідомити, що ці витрати похитнуть його підтримку серед росіян і поставлять під загрозу його президентські позиції.

А Захід своєю чергою мав би дозволити Путіну заявити про свою дипломатичну перемогу, зобразивши себе миротворцем, який відмовився відповідати на провокації НАТО.

Путін міг би сказати, що він нарешті привернув увагу Заходу. А Росія нагадала б світу, що вона є великою державою, і посилила б свою присутність у Білорусі.

Складність цього плану в тому, що так само легко можна стверджувати, що Путін зазнав невдачі. Його дії об'єднали Захід, змусили НАТО перекинути сили ближче до кордонів Росії та підштовхнули Швецію і Фінляндію до можливого вступу в НАТО.

Але реальність така: якщо Путін хоче контролювати Україну і послабити НАТО, то причин, чому він міг би наразі відмовитись від цієї ідеї, насправді мало.

Західні держави чітко дали зрозуміти Росії, що не підуть на компроміс щодо основних принципів, як-от суверенітет та територіальна цілісність України, а вступ до НАТО це суверенне право кожної держави.

Але США і НАТО, однак, визнали, що можна знайти спільну мову щодо ширших питань європейської безпеки.

Це могло б відновити угоди про контроль над озброєннями, щоб зменшити кількість ракет в обох сторін, зміцнити довіру між російськими військами та силами НАТО, збільшити прозорість щодо військових навчань і розташування ракет та розширити співпрацю у сфері випробування протисупутникової зброї.

Росія вже дала зрозуміти, що цього недостатньо, щоб задовольнити її основне занепокоєння - приєднання України до НАТО, адже це, на думку Кремля, загрожує національній безпеці Росії.

Але якщо, скажімо, розгортання ракет НАТО значно скоротять, це згасило б принаймні деякі побоювання Росії.

У певному сенсі Путін вже досяг тут успіху: Європа нещодавно почала діалог з питань безпеки на умовах Росії.

Відновлення Мінських домовленостей

Цей пакет угод уклали у 2014-2015 роках у столиці Білорусі Мінську. Його мета - припинити війну між українською армією та підтримуваними Росією силами на сході України.

Це вочевидь не вдалося, адже бої тривають. Однак це принаймні проклало шлях до припинення вогню та політичного врегулювання.

Західні політики припускають, що відновлення Мінських домовленостей може стати вирішенням цієї кризи.

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що Мінськ - це "єдиний шлях, що дозволяє нам будувати мир".

Британський міністр оборони Бен Воллес заявив у програмі BBC Today, що відновлення Мінська стане "сильним кроком до деескалації".

Проблема в тому, що положення угоди - заплутані і суперечливі.

Кремль вимагає від України провести місцеві вибори, щоб розширити можливості проросійських політиків. А Київ хоче, щоб Москва спочатку роззброїла та вивела російських бойовиків.

Найбільша суперечка пов'язана з тим, скільки автономії Мінськ надасть відокремленим анклавам на Донбасі. Київ каже про скромне самоврядування. Москва не погоджується і наполягає на тому, що Донецьк і Луганськ повинні мати право голосу щодо зовнішньої політики України й, у такий спосіб, накласти вето на її членство в НАТО.

"Фінляндизація" України

Чи можна переконати Україну обрати нейтралітет?

Були повідомлення, які згодом спростували, що Франція порадила Україні взяти приклад з Фінляндії у питанні НАТО.

Фінляндія є членом ЄС, але не НАТО.

Це дозволило б уникнути військового конфлікту і теоретично задовольнило б бажання Путіна.

А альянсу не довелося б йти на компроміс щодо своєї політики "відкритих дверей": Україна зробила б суверенний вибір не приєднуватись.

Але чи сподобається це Києву? Ймовірно, ні, адже нейтралітет фактично залишив би Україну відкритою для російського впливу.

Це стало б серйозною поступкою з боку Києва, який мав би відмовитись від своїх євроатлантичних прагнень. При цьому гарантій того, що Росія буде дотримуватись умов нейтралітету, немає.

Крім того, нейтралітет може зробити членство в Європейському Союзі для України ще більш віддаленим.

"Заморожений" конфлікт

Чи може нинішня конфронтація перейти у затяжний, але менш інтенсивний конфлікт?

Росія могла б відвести свої війська, оголосивши про закінчення навчань. Але про всяк випадок залишила б військову техніку.

Москва й далі підтримувала б сепаратистів, а українська політика і економіка продовжували б дестабілізуватися через постійну загрозу з боку Росії.

Своєю чергою, Захід зберіг би посилену присутність НАТО у Східній Європі. Його політики й дипломати продовжили б спорадично взаємодіяти з російськими колегами, але без суттєвого прогресу.

І поступово конфронтація зникала б із заголовків газет й поповнила б довгий список "заморожених" конфліктів, що зникають з поля зору громадськості.

Жоден з цих варіантів не є легким. Усі вони пов'язані з компромісом.

У Києві побоюються, що Україні доведеться йти на компроміс найбільше.

Питання в тому, чи дійсно є загроза гарячого конфлікту, і якщо так, то що можна зробити, щоб його уникнути.

Єдина надія зараз на те, що всі сторони, схоже, все ще готові до переговорів, хай і безрезультатних.

А чим довше люди говорять, тим довше двері дипломатії залишаються відчиненими.