"Амелі" 20 років. Чому стрічка досі культова

Чудернацькій романтичній комедії "Амелі" виповнилося 20 років, але це й досі один із найбільш стильних фільмів у історії. Чим він так вабить?

Двадцять років тому мініатюрна дівчина з паризького Монмартру закохала у себе весь світ.

Амелі Пулен, головна героїня четвертого художнього фільму Жана-П'єра Жене, офіціантка з надзвичайною уявою, обожнює прості життєві задоволення. Вона любить подивитися у п'ятницю ввечері фільм або розламати ложкою скоринку крем-брюле.

Однак вона часто почувається самотньою й намагається зав'язати стосунки з людьми навколо.

Амелі, роль якої чудово виконала Одрі Тоту, знайомиться з різними диваками й крадькома зазирає у життя інших людей. Все це відбувається на тлі неповторного шарму французької столиці.

Не дивно, що фільм полонив серця глядачів одразу після виходу на екрани, але й через два десятиліття він геть не втратив своєї привабливості. Він надихнув на створення однойменного мюзиклу, а ім'ям героїні нещодавно назвали новий вид жаб.

Що саме робить "Амелі" - або, якщо віддати належне повній назві фільму, "Казкову долю Амелі Пулен" - справді казковою?

Режисер Жан-П'єр Жене вже досяг певного успіху, коли взявся за "Амелі". Його дебютна антиутопія "Делікатес" 1991 року, створена спільно з Марком Каро, в якій м'ясник згодовує людей місцевим мешканцям, стала культовою.

А науково-фантастична стрічка "Місто загублених дітей" (з Роном Перлманом у головній ролі) потрапила на Каннський кінофестиваль.

Утім, спроба завоювати Голлівуд із четвертою частиною популярної франшизи "Воскресіння інопланетян" була менш вдалою, тож режисер повернувся до зйомок рідною французькою.

На роль Амелі він спочатку планував взяти британську акторку Емілі Вотсон. Але її знань французької було недостатньо, й Жене довелося переробити роль.

Одрі Тоту була першою акторкою, яку він прослухав, помітивши її на афіші французької романтичної комедії "Інститут краси Венери".

Вона здобула головну, і тепер важко уявити, щоби хтось інший зіграв Амелі з такою ж яскравістю та теплотою. Попри свою тендітну зовнішність, Амелі - авантюрна й пустотлива дівчина, яка готова влаштувати трохи безладу, щоби провчити самовдоволених сусідів.

Після випадкового відкриття вона вирішує присвятити життя щастю інших, але впоратися з власною самотністю їй складно.

Вона втратила матір у юному віці, а її батько веде надто замкнене життя, і Амелі починає шукати досвід у навколишньому світі, ставши експертом у розв'язанні життєвих проблем.

Ми із задоволенням стежимо за пригодами Амелі в Парижі, який завдяки операторській роботі Бруно Дельбоннеля нагадує казкові листівки.

А насичені червоні та жовті кольори, посилені у постпродакшні, ідеально передають настрій героїні.

Відчуття романтики та магії повсякденних речей підкреслюють інструментальні композиції Янна Тірсена, які Жене вдало використовує, щоби показати примхливий настрій Амелі.

Насправді це не Париж; це місто мрійників, доповнена реальність, у якій магія виринає на кожному бульварі та станції метро.

Хоча світ - досить суворе місце, Жене та його творча група наважуються уявити добрішу й ніжнішу реальність, де мрійники та митці ще не втомилися від зовнішнього тиску.

Однак коли Амелі повертається у свою квартиру, світ набуває мінорних тонів, її самотність стає більш очевидною.

Ці почуття знайомі кожному, хто живе у місті в оточенні багатьох людей, але не може налагодити з ними стосунки.

Ще гострішими ці почуття стали під час глобальної пандемії, яка зачинила людей у своїх помешканнях, розлучивши сім'ї та друзів та позбавивши радості людського зв'язку.

На думку Одрі Бріссон, яка грає Амелі у мюзиклі з однойменною назвою у лондонському театрі Criterion, це одна з головних причин, чому ця історія досі актуальна.

"Ми всі пережили цілий рік карантину, і нам до болю знайомі відчуття героїні, коли тобі ні з ким поговорити і ти почуваєшся дуже самотньою", - розповіла акторка в інтерв'ю BBC Culture.

"Амелі" - це історія про героїв, які страждають від неможливості поспілкуватися одне з одним і вчаться розширювати свої межі та налаштовувати зв'язки".

Місто мрійників

Прем'єра музичної версії "Амелі" відбулася у 2015 році. Музику для неї написав Даніель Мессе, а вірші - Даніель Мессе й Натан Тайсен.

На Бродвеї у 2017 році шоу зустріли досить прохолодно, але після значної переробки режисером Майклом Фентіменом у 2019 році оновлена "Амелі" вийшла у лондонському Вест-Енді. Мюзикл здобув нагороди - "Олів'є" та "Греммі".

Після відкриття театрів у травні 2021 року "Амелі" перейшла до театру Criterion й стала однією з перших постановок після пандемії. П'єса вабить глядачів, які прагнуть побалувати себе паризькою магією на вулицях Лондона.

У мюзиклі немає музики з фільму, а дитинство героїні відтворене за допомогою ляльок - творча переробка оригінальної історії Жене. Сам режисер не брав участі у створенні мюзиклу.

Навіть якщо самому Жене бродвейська версія фільму не до вподоби, у глядачів історія Амелі незмінно викликає живий відгук.

Коли фільм вийшов у прокат у США в листопаді 2001 року, його безпрецедентний успіх частково пояснювали прагненням людей сховатися від жахіть реальності, адже лише за два місяці до того американці пережили теракти 11 вересня.

Але й у світовому прокаті стрічка зі скромним бюджетом у 10 млн доларів зібрала приголомшливі 174,2 мільйона. Тоді стало очевидним, що Амелі справді закохала у себе весь світ.

Деякий час фільм тримав титул третього найкасовішого фільму іноземною мовою у всьому світі після стрічок "Тигр підкрадається, дракон ховається" тайванського режисера Енга Лі й "Життя прекрасне" Роберта Беніньї.

Звичайно, були й такі, кого не зачепили чари Амелі. Критик Манола Даргіс у колонці для LA Weekly назвав фільм "шалено нудним" і зазначив, що "він вимагає обожнювання від глядачів, не звертаючись до їхнього інтелекту".

Філ Хоаду статті для The Guardian до десятої річниці виходу фільму заявив: "Бульварна манірність Одрі Тоту все ще доводить мене до психозу".

Але Амелі не сприйняла б їхні слова близько до серця. Хоча цілком могла б помститися, влаштувавши невеличку витівку, як вона вчинила з бакалійником, який знущався зі свого скромного помічника.

Фільм безумовно змінив життя й паризького району, в якому розгортаються події. Кафе "Два млини" на перетині вулиць Лепік та Кошуа на Монмартрі стало популярним місцем для туристів і шанувальників фільму, а місцеві жителі змогли заробити на цьому.

Я теж побувала там у підлітковому віці, у роки, коли я з усіх сил намагалася наслідувати шикарний вигляд Одрі Тоту, вдягаючись у квіткові блузки з круглим вирізом.

Хоча мій успіх у моді був доволі сумнівним, "Амелі" познайомила мене, як і багатьох інших, із французьким кінематографом.

Дивним чином "Амелі" не взяли на Каннський фестиваль. Як зазначив Жене, організатори назвали стрічку "нецікавою".

У липні цього року справедливість відновили - у Каннах відбувся спеціальний ювілейний показ стрічки на пляжі. Сотні шанувальників, і я серед них, подивилися фільм просто неба, в обставинах не менш романтичних, ніж сама історія. Можливо, Париж Амелі й далекий від реальності, але він надихає глядачів зупинитися серед метушні повсякденного життя й відчути його спокійну магію.

Одрі Бріссон зазначає, що історія Амелі продовжує грати роль у її житті й поза сценою. "Днями я телефонувала у свій банк, і поки чекала розмови, почула музику з фільму", - розповідає вона.

Мабуть, це і є доказом того, що магія Амелі Пулен продовжує діяти таємничим чином.